Психологічне забезпечення проведення
аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт під час ліквідації
надзвичайної стуації
Сьогодні Україна на шляху входження в число держав, які
відносяться до гуманістичних. На перше місце ставиться життя й здоров'я людини,
а не які-небудь матеріальні цінності. Саме тому увага психічному здоров'ю
працівників екстремального виду діяльності приділяється підвищена увага.
Рятувальники, як ніхто, практично щодня зіштовхуються із ситуаціями реальної
загрози життю, здоров'я людей. На їх очах дуже часто гинуть діти, дорослі люди,
трапляються різноманітні кризові ситуації. Працівник МНС України практично
завжди зіштовхується з людськими стражданнями, втратами, горем…
Зростання числа екстремальних
ситуацій (техногенних і природних катастроф, міжнаціональних конфліктів,
терористичних актів) у нашій країні за останні роки диктує необхідність
підготовки фахівців, здатних надавати екстрену психологічну допомогу жертвам подібних ситуацій.
Як показав час, сьогодні служба психологічного забезпечення
Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від
наслідків Чорнобильської катастрофи вкрай необхідна та затребувана.
Підтвердженням цьому є дії практичних психологів при виникненні екстремальних
ситуацій, наприклад, події в Новобогданівці, резонансні вибухи у Харкові,
проведення рятувальних робіт у Західній Україні, катастрофа російського літака
ТУ-154 на Донеччині, підтоплення у Миколаївській області.
На жаль зараз склалася
ситуація, коли практичне використання психологами своїх знань за деяких
обставин неможливе. Водночас з цим іноді керівники не зовсім розуміють роль та
можливості психолога МНС.
Я спробую окреслити два
основних напрямки, в яких діяльність психологів найбільш доцільна та ефективна.
Як доводить досвід інших країн, та досвід роботи
персоналу МНС України, психологи та психологічна служба в МНС України повинна
вирішувати питання з двох основних напрямків:
1.
Психологічний
супровід службової діяльності персоналу МНС
2.
Психологічна
робота з населенням, яке постраждало від різноманітних надзвичайних ситуацій
Вважається, що раз людина працює в МНС, то ця людина
готова апріорі до різноманітних емоційних навантажень, і може подолати будь-які
стресогенні впливи. Але нажаль, це не зовсім так.
Досліди, які були проведені науковцями нашої лабораторії,
виявили, що у робітників МНС під час ліквідації різноманітних надзвичайних
ситуацій, в тому числі пожеж, частота пульсу іноді перевищує 160 ударів у
хвилину. І після завершення робіт теж потрібно декілька годин для реабілітації
та поновлення нормального психічного стану.
Таким чином, і психологічна підготовка особового складу
повинна перш за все допомагати персоналу МНС в вирішенні таких основних питань:
Ø
вміння
керувати своїм психічним станом, особливо під час перебування в ситуації
загрози здоров’ю чи життю
Ø
спілкування
з потерпілими під час ліквідації НС, особливо за умов, коли потерпілий
знаходиться в стані емоційної напруги
Ø
вміння
бути постійно готовим для виконання несподіваних задач.
Наприклад, катастрофа російського літака під Донецьком
показала, що з 172 працівників ГУ МНС України в Донецькій області, які були
задіяні для ліквідації цієї надзвичайної ситуації, далеко не всі змогли
виконувати свої обов’язки.
Під час цієї роботи у деяких молодих працівників були
спроби відмовитися від виконання завдань по пошуку та збору тіл загиблих та їх
фрагменти.
У 18 ліквідаторів після закінчення робіт були виявлені
всі ознаки посттравматичного стресового розладу, який має такі прояви:
Ø
підвищена
фізіологічна збудженість, яка проявляється у нічних кошмарах, нав’язливих
станах, спогадах та думках;
Ø
емоційне
виснаження, яке має вигляд зниженого настрою, підвищеної тривожності, різке
зменшення інтересу до всіх проявів життя;
Ø
деякі
поведінкові порушення. Це дратівливість, зниження активності, порушення у
спілкуванні з рідними та колегами по роботі.
Основними
психогенними чинниками, які
негативно впливали на психічний стан працівників під час ліквідації наслідків
цієї катастрофи, були:
1.
Вражаючі
наслідки падіння та вибуху літака з розльотом елементів конструкції літака та
загиблих у значному радіусі.
2.
Легкогорючість
елементів конструкції з виділенням токсичних речовин.
3.
Великі
масштаби трагедії, відсутність надії на можливість врятувати людей.
4.
Відсутність
у більшості особового складу практичного досвіду у ліквідації наслідків
авіаційної катастрофи з масштабними трагічними наслідками.
5.
Недостатнє
знання специфіки виконання робіт з евакуації тіл загиблих та санітарно –
епідемічних правил поведінки у районах аварій та катастроф.
У період
ліквідації наслідків надзвичайної ситуації при протіканні стресових реакцій
особового складу спостерігались наступні
адаптаційні періоди:
1.Етап мобілізації. З часу отримання повідомлення про авіаційну катастрофу та
залучення до ліквідації її наслідків працівники відмічають почуття тривоги. На
маршрутах слідування тривога збільшувалась невідворотністю залучення до
виконання відповідальних завдань, невизначеністю порядку дій. Завдання щодо
ліквідації наслідків авіаційної катастрофи вимагали витримки, холоднокровності,
високої нервово – психічної стійкості особового складу. Головну проблему
складало високе психічне навантаження на першому етапі пошукових робіт з
евакуації фрагментів тіл уражених.
Важливим елементом психологічної підготовки особового
складу до виконання такого специфічного завдання було усвідомлення високого
гуманістичного змісту щодо оперативного пошуку загиблих, що ця процедура
необхідна прибуваючим родичам.
2.Етап адаптації. Відбувався поступово у процесі звикання до виконання
неспецифічних завдань та нових умов діяльності. Швидкість адаптації
обумовлювалась наявним професійним досвідом, індивідуальною нервово - психічною
стійкістю працівників, емоційним станом.
Як
приклад: один з досвідчених рятувальників, коли помітив боязливість у діях
молодого фахівця, звернувся до нього з запитанням, чи дивився він кінофільми
про війну. На його позитивну відповідь, запропонував сприймати всю дійсність
навколо як у кінокартині. Таким чином включався механізм психічного захисту, і
недостатньо підготовлений працівник продовжував виконувати свою роботу.
3.Етап виснаження. Наставав у залежності від індивідуальних особливостей
працівників та інтенсивності діяльності. Постійне утримування у думках
учасників ліквідації наслідків катастрофи негативних картин обстановки сприяли
настанню психічних розладів. Для учасників ліквідації наслідків надзвичайної
ситуації були характерні прояви тривоги, апатії, що є видом негативних
психічних станів.
Поряд з
роботою серед особового складу психологічної допомоги потребували родичі
загиблих. Вони самостійно прибували до місця падіння літака, не зважаючи на
охорону території. Знаходячись у стані мотивованої деструктивної поведінки,
окремі з них намагалися проникнути на місце події.
Прибуваючі
родичі мали надмірно високу внутрішню напругу, ознаки невротичної поведінки,
нервові зриви. Окремі люди були деморалізовані та подавлені, що проявлялося у
почутті повної байдужності до всього що відбувалося навколо, монотонному плачу,
ураженості трагедією. В них була істерія,
галюцинації, втрати свідомості від хвилювання і соматичні порушення.
Мали місце випадки, коли під впливом стресової ситуації відбувався рецидив
психічної хвороби.
Всі ці
негативні емоції дуже сильно впливали на емоційний стан працівників МНС.
Проведення
масового жалобного заходу та подальше впізнання родичами загиблих також
негативно впливало на психіку працівників МНС, які знаходилися неподалік.
Вам відомо, що
іноді при проведенні аварійно рятувальних робіт люди, яким надається допомога
силами МНС, поводять себе не досить дружелюбно а іноді й агресивно до
працівників нашого міністерства. Це призводить до того, що необхідно
відволікати фахівців на вимушене спілкування з постраждалими.
В цій ситуації
може значно допомогти практичний психолог МНС, що й було доказано під час
затоплення у Миколаївський області.
Також
ситуація спілкування з потерпілим, який не може пересуватися самостійно.
Мається на увазі, коли людина чимось притиснута, знаходиться в завалі тощо.
Основна мета такого спілкування – зробити так, щоб сам потерпілий витримано
чекав, коли йому допоможуть, а не втручався і не заважав діяльності сил МНС.
Як приклад вирішення питань другого напряму діяльності
"Психологічна робота з населенням,
яке постраждало від різноманітних надзвичайних ситуацій" можна навести
приклад участі психологічної служби в ліквідації наслідків вибухів біля
населеного пункту Новобогданівка.
Групою
практичних психологів МНС України з 18 по 23
вересня 2006 року було здійснено виїзд до сс.
Новобогданівка, Відродження, Спаське, Троїцьке, Федорівка (це район військових
складів, де в останні роки відбуваються вибухи військових боєприпасів) з метою вивчення потреби надання психологічної допомоги постраждалому
населенню та визначення його дійсного психологічного стану.
Внаслідок проведеної роботи
виявлено дві найбільш гострі проблеми для постраждалого населення:
1.
по-перше,
інформаційний вакуум;
2.
по-друге,
значне погіршення психологічного стану і здоров'я.
Інформаційний
вакуум призводить до появи чуток та розповсюдження викривленої та недостовірної
інформації, що в свою чергу збільшує тривожність населення та ускладнює
ситуацію взагалі.
Психологами МНС України
було проведено безкоштовне психологічне консультування за проблемними
питаннями. Основною проблематикою звернень у населення було:
·
страхи,
пов'язані з вибухами снарядів;
·
психосоматичні
розлади, пов'язані з проживанням в зоні надзвичайної ситуації;
·
сімейні
проблеми.
При
консультуванні половина тих, хто
звернувся до психологів, скаржилася на:
·
постійні головні болі,
·
нервове тремтіння,
·
зниження апетиту,
·
болі у шлунку,
·
спазми,
·
страх,
·
безсоння.
Необхідно
зазначити, що у 3 рази збільшилася кількість реалізованих заспокійливих засобів
та медикаментів у місцевій аптеці.
Виявлено значне зростання
вживання алкогольних напоїв, як серед чоловіків, так і серед жінок.
Усе це загалом свідчить про
наявність посттравматичного стресового розладу.
Особливо слід акцентувати
увагу на реакції дітей на неодноразові вибухи. Так, після останніх вибухів на
артилерійських складах у понад
30 % дітей (кожен третій!)
реакцією на ці події стала поява:
·
заїкання,
·
енурезу,
·
страху перебування на вулиці або вдома.
При навіть незначних
запланованих вибухах, салюті, громі діти
падають на підлогу та закривають голову руками, ховаються за меблі, впадають в
стан ступору, плачуть.
Згідно
результатів психодіагностичного обстеження 75 % молодших школярів мають високий
рівень тривожності, в них спостерігається значний спад активності, високий
рівень тривожності, безпорадність.
Все це свідчить про те, що
потерпілі від наслідків різноманітних надзвичайних ситуацій потребують
кваліфікованої психологічної допомоги, яку повинна координувати перш за все
психологічна служба МНС України. Наголошую – тільки координувати, а не
підміняти собою існуючи різноманітні державні і недержавні заклади.
Хотів би поінформувати вас щодо деяких аспектів діяльності психолога в
осередку надзвичайної ситуації.
Ситуація роботи психолога в екстремальних
умовах значно відрізняється від звичайної роботи:
•
Робота із групами. Часто доводиться працювати із групами жертв, і ці групи не створюються
психологом штучно, виходячи з потреб
психотерапевтичного процесу, вони створюються самим життям у силу драматичної ситуації катастрофи.
•
Постраждалі часто перебувають у гострому афективному стані. Іноді доводиться працювати, коли жертви перебувають ще під ефектом ситуації, яка їх травмувала, що не зовсім
звичайно для нормальної психотерапевтичної роботи.
•
Нерідко низький соціальний і освітній статус багатьох жертв. Серед жертв можна зустріти велика кількість людей, чий соціальний і освітній статус такий, що вони ніколи в житті не зіткалися з
психологом так би мовити «вживу».
•
Різнорідність психопатології в жертв. Жертви насильства часто страждають, крім
травматичного стресу, неврозами, психозами, розладами характеру й, що особливо
важливо для професіоналів, що працюють із жертвами, цілим рядом проблем, викликаних самою катастрофою або іншою ситуацією, що травмує. Мається
на увазі, наприклад, відсутність засобів до
існування, відсутність роботи та ін.
•
Наявність майже у всіх пацієнтів почуття втрати, тому що, оскільки часто
жертви втрачають близьких людей, друзів, улюблені місця проживання й роботи та ін..
Мета
й завдання екстреної психологічної допомоги включають профілактику гострих
панічних реакцій, психогенних нервово-психічних порушень; підвищення
адаптаційних можливостей індивіда; психотерапію виниклих прикордонних
нервово-психічних порушень.
При здійсненні екстреної психологічної допомоги необхідно пам'ятати, що жертви
стихійних лих і катастроф страждають від наступних факторів екстремальної
ситуації:
1.
Раптовість. Лише деякі нещастя чекають, поки потенційні жертви будуть
попереджені - наприклад, поступово сягаючі критичної фази повені або
ураган, що насувається, шторм.
2.
Відсутність подібного досвіду. Оскільки нещастя й катастрофи, на щастя,
рідкі - люди часто вчаться переживати їх у момент стресу.
3.
Тривалість. Цей фактор варіює час від часу. Наприклад, що поступово розвивалося
повінь може так само повільно й спадати, а землетрус триває кілька секунд і
приносить набагато більше руйнувань. Проте, у
жертв деяких тривалих екстремальних ситуацій (наприклад, у випадках викрадення літака) травматичні ефекти можуть множитися з кожним наступним днем.
4. Недолік контролю. Ніхто не в
змозі контролювати події під час катастроф; може пройти чимало часу, перш ніж
людина зможе контролювати самі звичайні події
повсякденного життя. Якщо ця втрата контролю
зберігається довго, навіть у
компетентних і незалежних людей можуть спостерігатися ознаки «вивченої
безпорадності».
5.
Горе й втрата. Жертви катастроф можуть розлучитися з улюбленими або втратити когось із
близьких; найважче - це перебувати чекаючи звісток про всі можливі втрати. Крім
того, жертва може втратити через катастрофу
свою соціальну роль і позицію. У випадку тривалих травматичних подій людина
може втратитися всяких надій на відновлення втраченого.
6. Постійні зміни.
Людина в результаті екстремальної ситуації може виявитися в зовсім нових і
ворожих умовах. Руйнування, викликані
катастрофою, можуть виявитися невідновними.
Жертви НС часто страждають порушеннями функцій уваги й
пам'яті (як правило, обстежені не можуть досить чітко згадати, що вони робили в
ці дні). Багато хто скаржаться на нудоту, «вага» у голові, неприємні відчуття з
боку кишкового тракту, порушення апетиту. Якийсь
час після початку рятувальних робіт починаються відмови від їхнього виконання
(особливо від робіт, пов'язаних з витягом тіл загиблих), значно збільшується
кількість помилкових дій при керуванні транспортом і спеціальною технікою, аж
до створення аварійних ситуацій.
7.
Експозиція смерті. Навіть короткі загрозливі життя ситуації можуть
змінити особистісну структуру людини і його «пізнавальну карту». Повторювані зіткнення зі смертю можуть приводити до глибоких змін на регуляторному
рівні. При близькому зіткненні зі смертю дуже ймовірна
важка екзистенціальна криза.
8.
Моральна непевність. Жертва катастрофи може виявитися перед особою необхідності приймати пов'язані із системою цінностей рішення, здатні змінити життя, - наприклад, кого рятувати,
наскільки ризикувати, кого обвинувачувати.
9. Поводження під час події. Кожний хотів би виглядати
щонайкраще у важкій ситуації, але вдається це деяким. Те, що людина робила або не робила під час катастрофи,
може переслідувати його дуже довго після того, як інші рани вже затяглися.
10. Масштаб руйнувань. Після катастрофи переживший її, швидше за все,
буде уражений тим, що вона створила з його
оточенням і соціальною структурою. Зміни культурних норм змушують людини адаптуватися до
них або залишитися чужинцем; в останньому
випадку емоційний збиток сполучається із соціальної дезадаптацией.
На місці ліквідації наслідків НС присутні постраждалі,
яких можна умовно розділити на кілька груп:
1.
жертви, тобто потерпілі, ізольовані у осередку НС (наприклад,
люди, що перебувають у завалі
під плитами при землетрусі, затиснуті в машині при автомобільній
катастрофі або перебувають на даху затопленого будинку, дереві при повені);
2.
постраждалі безпосередньо фізично, матеріально (зруйнований будинок), люди, які втратили своїх рідних і близьких або не мають інформації щодо їхньої долі;
3.
очевидці (свідки) - це люди, які, незважаючи на те, що вони залишилися непошкодженими фізично, не
постраждали їхні родичі й близькі, залишилося цілим їхнє
матеріальне майно, проте, також одержують психологічну травму, тому що трагедія пройшла десь дуже близько до них, зовсім поруч, тому вони
приміряють на себе, на своїх близьких, ставлять себе на місце потерпілих: «на його місці
міг бути я» (наприклад, це можуть бути люди з будинку, який є сусіднім зруйнованого,
або це може бути людина, що спізнилася
на літак, який потім розбився й т.п.);
4.
спостерігачі (так звані «зіваки») - люди, які безпосередньо не були учасником надзвичайної ситуації, але довідавшись від знайомих або із засобів
масової інформації про подію, прибули на місце цієї НС.
5.
фахівці, що
беруть участь в аварійно - рятувальних заходах.
Опишемо докладніше кожну із груп потерпілих:
Перша група потерпілих - жертви, тобто потерпілі, ізольовані у осередку
НС.
Завдання, які розв'язує психолог (або інший фахівець, що надає
психологічну допомогу):
-
Інформаційна
підтримка (інформування про те, що допомога йде; повідомлення про те, як
необхідно поводитися в цій ситуації, щоб вижити).
На першому етапі ця форма психологічної допомоги є необхідною й
оптимальною. Її ціль - психологічна підтримка життєздатності тих, хто живий, але перебуває в повній ізоляції від навколишнього світу Технічні
складності ведення рятувальних
робіт у зонах катастроф, стихійних лих можуть приводити до того, що потерпілі протягом досить тривалого часу виявляться в умовах повної ізоляції від зовнішнього миру. У цьому випадку рекомендується психотерапевтична
допомога у вигляді екстреної «інформаційної
терапії», метою якої є психологічна підтримка життєздатності тих, хто живий, але перебуває в повній ізоляції від навколишнього світу (землетрусу, руйнування жител у результаті аварій, вибухів і т.д.).
«Інформаційна терапія» реалізується через
систему звукопідсилювачів і складається із трансляції наступних рекомендацій, які
повинні почути потерпілі:
1) інформація про те, що навколишній світ іде до них на допомогу й
робиться все, щоб допомога прийшла до них
якнайшвидше;
2) люди, які перебувають в ізоляції, повинні
зберігати повний спокій, тому що це одне з
головних умов до їхнього порятунку;
3) необхідно робити собі самодопомогу;
4) у випадку завалів потерпілі не повинні
приймати яких-небудь фізичних зусиль до самоевакуації, тому що це може призвести до небезпечного для
них зсуву уламків;
5)
варто максимально заощаджувати свої сили;
6) перебувати із закритими очами, що
дозволить наблизити себе до стану легкої
дрімоти й більшої економії фізичних сил;
7)
дихати повільно, неглибоко й через ніс, що дозволить заощаджувати вологу й
кисень в організмі й кисень у навколишнім
повітрі; 8) подумки повторювати фразу: «Я зовсім спокійний» 5-6 разів,
чергуючи ці самонавіяння з періодами
рахунку до 15-20, що дозволить зняти внутрішнє напруження й домогтися
нормалізації пульсу й артеріального тиску, а також самодисципліни;
9) вивільнення з «полону» може зайняти більше часу, чим
хочеться потерпілим. «Будьте мужніми й терплячими. Допомога йде до вас».
Метою «інформаційної терапії» є
також зменшення почуття страху в потерпілих, тому що відомо, що в кризових
ситуаціях від страху гине більше людей, чим від впливу реального руйнівного
фактора. Після звільнення
потерпілих з-під уламків будов необхідно продовжити психотерапію (і насамперед
- амнезирующую терапію) у стаціонарних умовах.
-
Індивідуальна робота з потерпілим у
момент проведення рятувальних робіт (психологічна підтримка,
використання елементів сугестії, тобто вселяння: «усе буде добре, у
тебе все вийде...»).
Розглянемо докладно проблеми, що виникають у людей другої
групи. Безумовно, ця група потерпілих більше всіх має потребу в психологічній
і, можливо, медичної допомоги. Із цією групою психологи працюють
найбільше.
Завдання психологів на
даному етапі:
1.Відсікання явної психіатрії й доставка потерпілих до
місця, де можливе надання психологічної й психіатричної допомоги.
2.Зняття гострих афективних реакцій, виведення зі стану
шоку.
3.Допомога в подоланні психосоматичних реакцій.
4.Створення мережі соціальної підтримки: пошук родичів,
знайомих (хто ще був з постраждалої (важливо, у чому та людина була одягнена,
як виглядав)) і передоручення їм потерпілого.
Первинна реабілітація потерпілих,
що ставляться до груп «свідків» і «зевак» буде полягати в орієнтації очевидців і спостерігачів на надання допомоги постраждалим,
які відносяться до першої групи.
Цих людей можна
також зайняти
будь-якою нескладною роботою: знайти й принести води, підігріти чай, принести
аптечку, віднести записку й т.д. (головне - включити їх у діяльність). Це дозволяє їм почувати себе потрібними. Виконання ними
таких простих завдань знижує ризик виникнення масових, негативних реакцій, а також має певний психотерапевтичний ефект:
допомагає знизити рівень неадекватної поведінкової активності.
Ще одна група людей, до яких застосовується
психотерапія в зоні ЧС, це рятувальники. Основною проблемою в подібних ситуаціях є психологічний стрес.
У результаті здійснення великої дослідницької програми
німецькі психологи розробили ряд рекомендацій для психолога, іншого фахівця або
добровольця, що працюють в екстремальній ситуації.
1. Сповістіть потерпілому, що ви поруч
і що вже приймаються заходи щодо порятунку.
Потерпілий
повинен почувати, що в ситуації, що створилася, він не самотній. Підійдіть до
потерпілого й скажіть, наприклад: «Я залишуся з вами, поки не приїде «Швидка допомога». Потерпілий також повинен бути проінформований
про те, що зараз відбувається: «Швидка
допомога» уже в шляху».
2. Постарайтеся позбавити потерпілого
від сторонніх поглядів.
Цікаві погляди дуже неприємні
людині в кризовій ситуації. Якщо «зіваки» не йдуть, дайте їм яке-небудь
доручення, наприклад, відігнати цікавих від
місця події.
3. Обережно встановлюйте тілесний
контакт.
Легкий тілесний контакт звичайно заспокоює
потерпілих. Тому візьміть потерпілого за руку або поплескайте по плечу. Доторкатися до голови або інших частин тіла не рекомендується.
Займіть положення на тім же рівні, що й потерпілий. Навіть надаючи медичну
допомогу, намагайтеся перебувати на одному
рівні з потерпілим.
4. Говорите й слухайте.
Уважно
слухайте, не перебивайте, будьте терплячі, виконуючи свої обов'язки. Говорите й самі, бажано
спокійним тоном, навіть якщо потерпілий непритомніє. Не проявляйте нервозності. Уникайте докорів. Запитаєте потерпілого: « чи можу я що-небудь для вас зробити?»
Якщо ви випробовуєте почуття жалю, не соромтеся про це
сказати.